Любомира (у підпіллі – “Рута”, “Ольга”, «Романна») – референт пропаганди Львівського Крайового Проводу ОУН, УПА, письменниця (псевдо Ольга Ілинська) та журналістка (09.05.1923-24.01.1954 рр.) народилася в селі Шульганівка на Тернопільщині в священничій родині. Батько – священник о.Онуфрій, який після закінчення права та теології тривалий час працював бібліотекарем при соборі Св. Юра у Львові, мати була племінницею о. Августина Волошина. Крім Люби, сім’я виховувала ще чотирьох дітей: Ярослава, Богдана, Марту і Володимира, троє з них – Богдан, Люба і Володимир – згодом стали у лави борців за волю і незалежність України.
Любов Гайовська закінчила Другу українську гімназію у Львові. Потім працювала у Романівському лісництві.
Членом ОУН Любов Гайовська стала у 1938р.
В 1942р. пішла у підпілля: ледве втекла від гестапівських облавників, які її розшукували. Відтоді для неї почалося повне небезпек життя. На своєму шляху підпільниця зустрічала і обходила неодну смертельну небезпеку. У бою з енкаведистами в селі Ілеві, в якому загинули 9 підпільників, була поранена, після чого довго лікувалася, але схопити її не змогли.
Любов Гайовська була талановитою письменницею і публіцисткою, використовувала псевдонім «Ольга Ілинська», який, вочевидь, походить від назви села Ілів, де у лісових масивах діяла друкарня Львівського крайового проводу, кураторкою якого у 1948- 1953рр. була авторка. Вона написала оповідання «Подвійною зброєю», «Шофер», «Посів», «Облава», «Стріча». Кілька з них вміщені у збірці «З років 1950-х».
За добрий приклад мала Любомира двоюрідну мамину сестру, відому дитячу письменницю і педагога Марійку Підгірянку.
Не відомо, скільки всього написала Любомира. Віднайдено 16 прозових творів, автобіографію, був ще щоденник.
Із 30-ти років життя більшість років присвятила боротьбі за Україну:
З 1938 року в рядах Юнацтва ОУН, з 1942 року в підпіллі. Референт УЧХ (1944-1945), а відтак референт пропаганди (1946-1948) Львівського окружного проводу ОУН, референт пропаганди Львівського крайового проводу ОУН (1948-1954).
Люба Гайовська загинула взимку 1954 року разом із охоронцем Мироном Мікльошем та Іриною Забузькою, в домі якої вони були влаштовані на зимівлю. (Ірина Забузька стала зв’язковою Рути).
24 січня в дім Ірини Забузької (на місці якого зараз знаходиться меморіальна капличка трьох Героїв у с.Скнилові), привезли Ірину. Вони ще зранку забрали її з Кондитерської фабрики, на якій вона працювала та примусили вести її до своєї хати, щоб взяти Руту живою. Місце перебування Любомири Гайовської в підпільній квартирі зв’язкової Ірини Забузької виказав зрадник. Ірині вдалося прошмигнути в двері й зачинити їх зсередини. Так Герої виграли кілька хвилин, щоб спалити важливі записи, і померли вільними, співаючи гімн України.
З вдячністю й шаною пам’ятаймо своїх Героїв!
/За матеріалами інтернет-видань/