Сьогодні Україна вшановує пам’ять сотень тисяч українців, які у 1944–1951 роках були примусово виселені зі своїх історичних земель — Лемківщини, Надсяння, Холмщини, Південного Підляшшя, Любачівщини та Західної Бойківщини.
Ця трагедія стала наслідком домовленостей між радянським і польським комуністичними режимами щодо повоєнної зміни кордонів та так званого «взаємного обміну населенням». Попри проголошену «добровільність», переселення українців на практиці супроводжувалося примусом, тиском і насильством.
У 1944–1946 роках сотні тисяч українців були змушені залишити свої домівки та переселитися до УРСР. У 1947 році під час операції «Вісла» українське населення було примусово розпорошене на північних і західних територіях Польщі.
Пам’ять про примусово виселених українців — це наш обов’язок перед минулими та майбутніми поколіннями. Ми маємо знати й берегти правду про ці трагічні події, адже народ, який пам’ятає свою історію, здатен захистити свою ідентичність, культуру та право на власну землю.
Сьогодні, коли Україна знову протистоїть агресії та спробам знищити українську ідентичність, ця пам’ять набуває особливого значення. Минуле нагадує нам про ціну свободи, а сучасність — про необхідність єдності та боротьби за право кожної людини жити у своєму домі.